На якусь мить запала тиша. Ми всі замислилися над тим, що Господь доніс через Свого Духа, Своїм голосом, до мого серця і до серця місіонерів.
Я згадую випадок під час свого служіння президентом місії. Я підготував виступ для зональної конференції місіонерів. Мені здавалося, що виступ дуже хороший – принаймні я мав відчуття, що виступ був хороший. Вранці того дня, коли мала відбутися конференція, я прокинувся з чітким відчуттям, що слід переглянути все, що я підготував. Поки я аналізував виступ, у мене з’явилося непереборне відчуття того, що це не те, чого я маю навчати. У ту мить я почув голос Господа, який звучав м’яко, однак наполегливо, кажучи, що те, що я підготував, не зовсім співпадає з тим, чого хоче Він, і що Він бажає допомогти мені спрямувати роботу в Його спосіб. Я став на коліна і помолився, і тоді Господь скерував мене до розділу 33 в Ученні і Завітах. Це одкровення, дане пророкові Джозефу Сміту, коли Господь через Свого пророка покликав двох молодих місіонерів проповідувати євангелію і давав їм конкретні настанови стосовно того, як це зробити.
Це було саме те, чого потребували місіонери нашої місії. Після того як я звернувся до місіонерів і навчав їх з Писань, я відчув, що Сам Спаситель промовляв до місіонерів, а місіонери слухали уважно і з готовністю та бажанням прийняли настанови, які почули під час тих зборів. На якусь мить запала тиша. Ми всі замислилися над тим, що Господь доніс через Свого Духа, Своїм голосом, до мого серця і до серця місіонерів.
