То був чудовий день.
То був один з тих днів, коли ви вперше відчуваєте, що можете спокійно піти з дому, не наймаючи няню, бо переконані, що ваша найстарша дитина зможе про все потурбуватися. То був саме такий день для мого брата і його дружини. Коли діти міцно спали у своїх ліжках, щасливі батьки не могли не скористатися рідкісною нагодою сходити кудись на побачення. Написавши докладні інструкції, вони пішли до кінотеатру, що був неподалік, залишивши 11-річного Мак-Кея за старшого.
Уявіть собі їхню паніку, коли через кілька годин вони повернулися і побачили дим від загоряння електродроту й відчули специфічний запах. Вони запанікували, оббігли увесь будинок, перевірили, чи всі діти сплять, а потім звернулися до Мак-Кея, що спокійно читав на дивані.
“Гей! — закричав мій брат. — Що сталося? Ти що, не відчуваєш запаху?”
“Так, — спокійно відповів Мак-Кей. — Відчуваю. Я оглянув усе навколо і нічого не побачив. І знаєш, спочатку це наче якось дратувало, але потім до цього звикаєш”.
Мак-Кей був правий щодо нашого ставлення до дійсно важливих речей. Ми можемо не звертати увагу на попереджувальні знаки. Крім цього, якщо ми не працюємо над тим, що має вічні наслідки, то можемо виробити звичку панічно бігати навколо, гасити пожежі одна за одною, а в результаті отримати суцільну руїну. Зараз, коли світ стає все більш метушливим і гучним, для нас критично важливо знаходити час для найважливішого.
Президент Томас С. Монсон сказав: “Нас так затягує зайнятість нашого життя. Однак якби ми відсторонилися і добре проаналізували свої справи, то мабуть побачили б, що занурилися у щось дріб’язкове. Іншими словами, занадто часто ми витрачаємо час, роблячи щось малоістотне з точки зору великого плану життя, нехтуючи більш важливими справами” (“Що я сьогодні зробив для когось?”, Генеральна конференція, жовтень 2009 р.).
Що ви візьмете з собою? Що ви залишите позаду?
Коли наш кіл кілька років тому ходив у похід, у нас був девіз: “Що ви візьмете з собою? Що залишите позаду?” Я багато про це думала. Кожен з нас зараз в поході. Можливо, не з ручними візками і не через рівнини штату Вайомінг, але все ж ми в дорозі.
Ми проходимо через довгі дні і ночі з хворими немовлятами, через переїзди з місця на місце, ми допомагаємо з виконанням домашніх завдань і працюємо, щоб звести кінці з кінцями. Ми проходимо через випробування у стосунках, фінансові труднощі та проблеми з емоційним і фізичним здоров’ям. Ми проходимо через важкі завдання і наші щоденні списки справ, які слід виконати. Дехто з нас, можливо, проходить через горе або навіть самотність чи нудьгу. Хоча ми всі проходимо через різні випробування у цьому житті, одна річ є певною — вони є у всіх нас.
То що ж ми візьмемо з собою, і що залишимо позаду? Я хочу наповнити свій візок завітами, стосунками, тим, що зміцнить характер. Це все має вічну важливість.
Коли ми починаємо розуміти, що є важливим у цьому житті і в наступному, наша ноша стає легшою. Ми позбавляємося зайвого, встановлюємо пріоритети й уникаємо відволікань, які можуть змусити нас застрягнути в болоті, у той час як інші ручні та запряжені візки рухаються далі. Якщо нас обтяжує почуття провини, розпачу, гріха та суму, час відкласти все це вбік і наповнити наші візки вірою, надією і регулярним поновленням наших завітів з Богом.
Чи проводите ви час з собою на самоті?
Джозеф Сміт сказав: “Прояви дару Святого Духа … рідко були публічними і … , як правило … [надавалися] … окреми[м] ос[обам], приватно, в їхніх кімнатах, у пустинній місцевості або ж на полях, де, як правило, немає галасу чи метушні” (Учення Президентів Церкви: Джозеф Сміт [2007], с. 123).
На жаль, наш світ сповнений галасу та великої метушні. Сатана знає, що найбільший вплив має саме те тихе місце, тому він намагається відволікти нас від тих моментів.
Ми вмикаємо радіо, коли сідаємо в машину, робимо фізичні вправи з навушниками і готуємо вечерю під гамір телевізора. Ці відволікання крадуть у нас це тихе місце. Це не означає, що всі ці речі погані, але, можливо, ми відмовляємося від чогось кращого.
Старійшина М. Рассел Баллард сказав: “Як апостол хочу поставити вам запитання: Чи є у вас особистий час, коли ви нічого не робите? Я міркував над тим, чи мали ті люди, які жили в давнину, більше можливостей, ніж ми, засвідчувати присутність Духа у своєму житті, відчувати Його, мати духовний досвід. Очевидно, що чим яскравішим, гучнішим і метушливішим стає наш світ, нам усе важче відчувати Духа у житті. Якщо у вашому житті немає часу для спокійних роздумів, спробуйте пошукати його цього ж вечора” (“Будьте спокійними та знайте, що Я є Бог”, Духовний вечір ЦСО для дорослої молоді, 4 травня, 2014 р.]).
Якщо ми не знайдемо час і не докладемо зусиль для того, щоб відійти від того, що відволікає, і від галасу, голос Духа може до нас не пробитися.
Що ви робите такого, що вам слід припинити?
Президент Рассел М. Нельсон навчав нас: “Знайдіть тихе місце, яке ви можете відвідувати регулярно. Упокоріться перед Богом. Вилийте своє серце вашому Небесному Батькові. Зверніться до Нього за відповіддю і втіхою. Моліться в ім’я Ісуса Христа про ваші занепокоєння, ваші страхи, ваші слабкості—так, прагнення вашого серця. А потім слухайте!” (“Одкровення для Церкви, одкровення для нашого життя”, Генеральна конференція, квітень 2018 р.).
Є велика сила в тому, щоб виділяти час у тиші для молитовних роздумів. Навіть Христос знаходив час, щоб відійти від натовпу і спілкуватися зі Своїм Батьком. У Матвій 14:23 ми читаємо: “Він на гору пішов помолитися насамоті; і як вечір настав, був там Сам”.
Коли старійшина Кім Б. Кларк виступав перед вчителями семінарії та інституту, він поділився порадою, яка може змінювати життя. Вони з дружиною регулярно і з молитвою обдумують два наступні запитання:
- Що я роблю такого, що мені слід припинити робити?
- Чого я не роблю такого, що мені слід почати робити?
Ставте собі ці запитання, уважно прислухайтеся до відповідей і потім дійте на основі того, чого вас навчали.
Господь любить нас і бере участь у кожній дрібниці нашого повсякденного життя. Якщо ми будемо цілеспрямовано шукати Господа щодня, Він благословить нас. Він оновить нас і дасть нам мир. Коли ми не зациклюємося на зайнятості неважливими справами і зосереджуємося на Христі, ми зможемо бути спокійними і зосередженими у метушливому світі.
Адаптовано з виступу на жіночій конференції УБЯ у травні 2018 року.
Мішель Крейг з чоловіком живуть в Оремі, шт. Юта. Вона любить сімейну історію, храмову роботу, читати і проводити час зі своєю сім’єю. Прочитайте більше про сестру Крейг на її сторінці у Facebook.