Як я виконую заклик #СлухайЙого: старійшина Джеффрі Р. Холланд

Нам слід завжди молитися у своєму серці. Але є щось особливе у промовлянні слів і для мене це — у промовлянні їх уголос.

Багато уроків можна винести із подій у Священному гаю. І не найменший з них — це протидія, яку відчув Джозеф перед величним моментом одкровення Батька і Сина. Джозеф сказав, що йому знадобилася вся його сила. Уся, яку він мав. Тому в цьому є дуже хороший урок для всіх нас про потужну молитву, невідкладну, рішучу молитву. Щоб не здаватися чи то протидії супротивника, чи у щоденних турботах, чи щоб подолати відволікання, що впливають на наш розум. Я думаю, що одним з уроків у цьому для мене є нагадування про те, що я маю промовляти слова. Молитва йде від серця. І ми можемо молитися подумки, ми мусимо молитися подумки, і нам завжди слід молитися в серці. Але є щось важливе у промовлянні слів. А для мене ще й у промовлянні їх уголос. І тому я навчаюся не задовольнятися у молитві мінімальними зусиллями. 

Нам слід виділити час, хороший час, пріоритетний час для промовляння слів. Ставайте на коліна, коли можливо, моліться вголос. І дійсно поспілкуйтеся. Якщо людина чекатиме аби помолитися о 23:30, вона буде втомлена і виснажена турботами дня. І ми у впівсили пробурмотимо якусь молитву, аби швидше пірнути у ліжко. Я би порадив перенести ту молитву на той час, коли ми будемо бадьорими та уважними і зможемо зосередитися на ній і мати сили. Це має бути справою великої пріоритетності. І якщо ми трохи краще організуємо життя, я думаю це сприятиме такому спілкуванню з Господом вголос.