Джинси, в'єтнамки, іноді навіть шорти та футболка. Саме такий наряд ви можете часто побачити в приходах мого рідного Орландо, Флорида, — столиці парків розваг. Як правило, вони лишаються на годину, а потім вислизають перед недільною школою, тому ніколи не вдається дізнатися, звідки ж вони. Проте завдяки їхньому одягу можна зрозуміти, що це туристи, що вони проїздом. Бували також і ті, хто лишався на недільну школу, представлявся на зборах Товариства допомоги (і вони, як правило, приходили в більш традиційному для неділі одязі), і з'ясовувалося, що вони звідусіль — з Європи, Юти, Карибських островів, з інших частин світу. Незважаючи на їхній одяг, тривалість перебування чи місце прибуття, ми привітно їх зустрічали і цінували зусилля поклонятися Господу у Його день.
Нещодавно на уроці недільної школи, що стосувався дотримання у святості Суботнього дня, я думала про таких подорожуючих, читаючи ці вірші із Писань:
Принось жертву Господу Богу своєму в праведності, а саме—жертву скрушеного серця і впокореного духа. І щоб ти міг повніше утримувати себе незаплямованим від світу, ходи в дім молитви і піднось свої священнодійства в Мій святий день.
Учення і Завіти 59:8-9
Словом, яке я виділила читаючи, було “жертва”. Думаю, більшість погодиться з тим, що жертва — це щось складне; це те, від чого ми відмовляємося, не завжди бажаючи цього. Але значення цього слова не завжди було таким для людей. В стародавні дні слово “жертва” означало “робити щось чи когось святим”.
Це означає, що неділя — це день для очищення та освячення мене особисто та для освячення кожного з нас; це можливість щотижня ближче познайомитися з Богом та встановити зв'язок з Ним, щоб стати більше на Нього схожими. Це приходить, якщо ми робимо вибір пожертвувати та зробити особисте приношення Йому. Єдине, що ми можемо віддати, що ще не належить Йому — це наша воля і серце. Однак не думаю, що наша воля підкоряється Його волі через помах чарівної палички чи просте перебування на лаві в церкві. Мені здається, що ми підкоряємо свою волю Його волі крок за кроком, з кожним нашим вчинком, який сприяє зростанню нашої віри. І це приходить з часом. Тому наші приношення в Суботній день, особливо в дні нашої відпустки, можуть виглядати по-різному, в залежності від того, на якому відрізку шляху ми знаходимося у подорожі до Бога.
Іноді ми беремо наш найкращий недільний одяг, щоб бути повністю підготованими пожертвувати трьома годинами нашої відпустки, перебуваючи у церкві. Іноді ми взагалі не братимемо недільний одяг, але в неділю вранці відчуємо спонукання все ж таки піти в прихід, одягнувши те, що маємо, і віддавши те, що нам здається, ми можемо. Іноді ми можемо пропустити Суботній день через те, що подорожуємо. Іноді ми можемо собі сказати, що це подорож усього нашого життя і пропустити один тиждень — це не велика біда, особливо, якщо ми й так проводимо час із сім'єю. Однак, президент Расселл М. Нельсон навчав, що якщо мова йде про Суботній день, то для нього все зводиться до одного запитання: “Який знак я хочу подати Господу?” Це запитання можна перефразувати таким чином: “Що я можу запропонувати Господу зараз?” та “Чим я готовий пожертвувати в неділю, щоб стати кращим?”
Чим я готовий пожертвувати в неділю, щоб стати кращим?
Дуже зворушливий урок отримала моя сім'я, будучи у відпустці трохи більше року тому, коли наша машина зламалася в суботу ввечері. Ми планували підготуватися до неділі, зупинившись біля магазину, щоб придбати продукти на наступний день. Та ці плани на розлетілися вщент, коли довелося відбуксувати машину та застрягти в готелі.
Наступного дня була Пасха. Ми хотіли показати нашу вдячність Небесному Батькові за те, що ми безпечно добралися до готелю, тому вирішили піти до церкви. У нас не було автомобіля, тому шукаючи найближчу каплицю в інтернеті, ми виявили, що вона була у пішій доступності. Діти були не дуже задоволеними. Спочатку вони жалілися. Та пройшовши кілька кварталів, сміючись над нашою ситуацією, все стало на свої місця. В церкві ми раділи чуду Пасхи, по дорозі в готель отримали незабутні враження, і наші діти на нашому прикладі зрозуміли, що для тата і мами дуже важливо ходити до церкви в неділю, незалежно від того, де ми, чи які перепони на нашому шляху.
Після церкви всі зголодніли. В номері у готелі у нас були пасхальні цукерки, якесь печиво та напої, але ніякої суттєвої їжі. Було б досить легко піти до найближчого ресторану, щоб пообідати (і якщо чесно, так ми раніше і робили). Але не такий знак ми хотіли подати Господу саме тієї неділі. Решту дня ми провели в готелі, граючи в ігри, сміючись і просто гарно проводячи час (хоча наші шлунки були пустими). Наша жертва була невеличкою, але це вплинуло на дітей. Вони дізналися, що можуть чимось пожертвувати в неділю, віддати те, чого вони не так вже й хочуть і, вкінці кінців, знайти у цьому радість. Цьому уроку я постійно навчаюся сама. Справа не в тому, чи їмо ми в ресторані в неділю чи ні; чи потрібно нам працювати в Суботній день чи ні; чи приходимо ми до церкви у в'єтнамках чи ні (все це траплялося зі мною). Справа в тому, що ми можемо і що обираємо принести Господу у Його день.
З мого боку така жертва виглядала б інакше 15 років тому. Я була в іншому місці на моєму шляху подорожі віри і мої приношення в неділю не були такими ж. Вони не були поганими, лише іншими, як і приношення туристів, свідком яких я була протягом багатьох років у своєму приході в Орландо. Але застосовуючи Спокуту Ісуса Христа та завдяки простим, але постійним досить маленьким вчинкам, моє серце, воля та розуміння сили дотримання Суботнього дня у святості змінилися. Для мене це стало питанням жертвування малим, щоб Він міг благословити мене великим. Це своєрідний спосіб мислення — недільний спосіб — котрий допомагає дотримуватися Його дня у святості, незалежно від того, де ми є і чим займаємося. Якщо ми “приносимо свої приношення Господу”, Він зробить нас “кимось святим”, і як же добре, що Господь ніколи не йде у відпустку, займаючись цим.
Іринна Деніелсон, родом з Флориди, — випускниця Університету Бригама Янга з дипломом журналіста. Вона є дружиною та матір'ю чотирьох прекрасних дітей та приймає усе божевілля, яке вони приносять.