Здавалося, що гордість не була моєю проблемою. Я був 19-річним місіонером, зайнятим вивченням російської. Мій розум втомився від нової мови, тіло виснажилося через необхідність багато ходити, а дух страждав через новий спосіб життя в колишньому Радянському Союзі. Та все ж, оглядаючись назад, я дивлюсь на пасхальну неділю 2004 р. як на мить, коли проявилася моя гордовитість.
Того дня радісна 50-річна жінка зі східноукраїнського міста Макіївка привіталася зі мною та з іншими словами: 'Дорогі брати та сестри, Христос воскрес!' А у відповідь пролунало майже в унісон: 'Воістину воскрес!'
Ці українські святі останніх днів обмінялися пасхальним привітанням, яке є традиційним для православних та інших християн. Того вечора я зробив такий запис у щоденнику: 'На Великдень люди тут кажуть 'Христос воскрес!', вони роблять це постійно — вітаючись, приносячи свідчення, під час уроків, прощаючись — це дещо дратує'.
Щоразу, коли я тепер читаю цю фразу — 'дещо дратує', мені стає ніяково, тому що вона передає незрілість та гордовитість породжену невіглаством, яке було властивим мені та більшості інших місіонерів, яких я знав, коли мова заходила про інші релігії. Більшість з них були сповнені духа та запалу місіонерської роботи, проте той жар може іноді знищити наше смирення та осліпити нас так, що ми будемо не в змозі помічати те добре та величне, що притаманне іншим віруваннях.
Зрощуючи «святу заздрість» до вірувань інших
Ймовірно, це підсвідома реакція на знайомі нам слова із Першого видіння, коли Спаситель сказав Джозефові Сміту не приєднуватися до жодної релігійної деномінації, тому що 'всі їхні віровчення мерзотні на Його погляд, [а] всі сповідники тих сект розбещені' (Джозеф Сміт — Історія 1:19).
Звісно, ми повинні проголошувати характерні для святих останніх днів істини, проте іноді, чуючи цей вірш, особливо слова 'неправильні', 'мерзотні' та 'розбещені', ми, не задумуючись, чіпляємо ці ярлики на кожну церкву, проповідника та вчення, які не є мормонськими. Ми повинні пам’ятати й інші вибрані вчення з життя Джозефа, включно із цими словами, написаними 1842 р.: 'Коли ми бачимо людські чесноти, ми повинні завжди їх визнавати, дозволяти іншим мати власне розуміння речей згідно зі сповідуваною ними доктриною та вченням, тому що всі люди є, або повинні бути, вільними… Цю доктрину я підтримую всім серцем і практикую' (Teachings of Presidents of the Church: Joseph Smith [2007], 345–46).
І дійсно, приналежність до «єдиної істинної та живої Церкви» не означає, що ми єдині, хто чинить добро, або що ми єдина група людей, яка має благословення отримувати духовні настанови від Бога. Наші церковні міжконфесійні та гуманітарні зусилля доводять, що ми не можемо виконувати Господню роботу самостійно — ми, врешті-решт, не такі вже й чисельні — лише 15 млн із 7 млрд населення світу.
Моя подорож життям спрямувала мій погляд назовні, щоб я міг навчитися від лідерів та послідовників інших релігій та віровчень. Я навчився цінувати те, що шведський теолог Крістер Стендал (1921–2008 рр.) назвав 'святою заздрістю' - вмінням захоплюватися елементами та вченнями інших релігій. Наші друзі, послідовники інших вчень, бачать речі інакше і виражають своє бачення не так, як ми, і я часто знаходжу в цьому щось дуже цінне.
Нижче подані мої улюблені вчення від шанованих авторів інших вірувань.
Християнин, який робить мене більш розважливим християнином
Я прослуховую записи християнського автора та апологета Раві Захаріаса. В одній із проповідей він розповідає історію чоловіка, котрий запитав у Ісуса, чи годиться платити податки. Далі слідують відомі нам слова: 'Тож віддайте кесареве – кесареві, а Богові – Боже' (Від Матвія 22:21).
Тоді Раві додає такий проникливий коментар: 'Лицемірство чоловіка помічаємо у тому, що він не задав другого запитання. Він повинен був запитати: 'А що ж належить Богові?' А Ісус відповів би: 'Чий образ є на вас? Віддайте кесарю те, що належить кесарю; віддайте Богові те, що належить Богові. Божий образ на вас'.
Слухаючи цю проповідь та багато інших, я відчув глибоке захоплення непохитними християнськими переконаннями Раві. Коротко кажучи, він надихає мене бути більш розважливим християнином.
Православний християнин пояснює, чому важливо відвідувати церкву в неділю
Цього року Род Дрехер — православний християнин та один з авторів газети The American Conservative написав наступне про важливість дотримання Суботнього дня: 'Якщо ми більше не ходимо до церкви в неділю, ми заперечуємо святість недільного часу. Або, точніше, ми підтверджуємо, незалежно від того хочемо ми цього чині, що саме ми, а не біблійний Бог, керуємо нашим життям і маємо право вирішувати, що означає бути вірним. Відвідування недільного богослужіння є абсолютно невід’ємною частиною християнського поклоніння.
Незалежно від того, хочете ви цього чи ні, ця звичка, або її відсутність, струть з вашої пам’яті чи сімейної пам’яті цю християнську традицію. Ось чим ви ризикуєте, коли робите відвідування церкви в неділю довільною опцією'.
Ця думка Рода змушує мене не лише відчути ще більшу вдячність за те, що Перше президенство та Кворум дванадцяти апостолів звертають нашу увагу на важливість Суботнього дня, але й спонукає краще організувати цей день, щоб він був особливим.
Рабин пояснює всеохоплюючу природу Божественної любові
Мої думки часто повертаються до уривка з промови рабина Джонатана Сакса. Це коротенька проповідь про вічну природу Божественної любові: 'Бог дає благословення кожному з нас, кожен цінний в Його очах, кожен виконує свою роль у власній життєвій історії, кожен з власною піснею в музичній композиції усього людства. Бути дитям Авраама означає вчитися поважати інших його дітей, навіть коли їхні вчинки відрізняються від наших. Ми знаємо, що нас люблять. Цього повинно бути достатньо. Якщо ви вважаєте, що Бог може любити вас, але в той же час не любити інших, тоді ви неправильно розумієте поняття 'любити'.
Напевно це послання резонує з моїми власними думками, тому що я досить довго був невпевнений у прихильності, яку Бог проявляє до інших, таким чином стаючи сліпим до вічної всеохоплюючої природи Його любові і до факту, що її достатньо як для мене, так і для всіх інших.
Ці три уривки з вчень інших релігійних людей нагадують мені слова, сказані Іоанном Спасителеві: '… ми бачили одного чоловіка, що Ім’ям Твоїм демонів виганяв, і ми заборонили йому, бо він з нами не ходить'. Ісус же йому відказав: 'Не забороняйте, - бо хто не проти вас, той за вас!' (Від Луки 9:49-50).
Ні, вони не належать до нашої Церкви, але це нормально. Старійшина Орсон Ф. Уітні сказав: 'Господь використовує більше однієї групи людей для виконання Його великої і дивної роботи. Святі останніх днів не можуть усе зробити самі. Ця робота занадто об'ємна та тяжка для однієї групи людей' (in Conference Report, Apr. 1928, 59).